Blowpipe – перший британський універсальний переносний зенітно-ракетний комплекс (ПЗРК), що призначений для ураження літаків та гвинтокрилів, що рухаються на низьких висотах. Ця переносна ракета протиповітряної оборони використовувалась проти зустрічних цілей, якими здебільшого вважалися радянські ударні вертольоти та літаки.
Загальні відомості про ПЗРК Blowpipe
Комплекс було розроблено фірмою «Shorts Missile Systems» (Північна Ірландія). Випробовування комплексу розпочались в 1965 р., у вересні 1966 р. він був представлений на виставці у Фарнборо. Серійне виробництво Blowpipe на замовлення міністерства оборони Великобританії розпочалося в 1968 р., а на початку 1972 р. комплекс було прийнято на озброєння.
В 1979 р. пройшла успішні випробування напівавтоматична система наведення комплексу Blowpipe. Модернізований варіант, що отримав назву «Javelin», прийнятий на озброєння у 1984 році. Ракета Blowpipe може використовуватися з прицільним обладнанням комплексу Javelin. До кінця 1989 року було випущено 19 тис. ракет Blowpipe та було завершене їх серійне виробництво.
Принцип застосування
Комплексом Blowpipe можна вести обстріл цілей з землі, автомобіля, човна та з-під води з підводного човна, що перебуває на перископній глибині. Пізніше на базі зенітних керованих ракет Blowpipe були розроблені керовані ракети класу «повітря-повітря» для озброєння легких розвідувальних гелікоптерів.
ПЗРК Blowpipe складається з ракети в транспортно-пусковому контейнері та прицільного блоку. Ракета – це тонка труба в центральній секції якої знаходиться бойова частина. У носовій частині розташоване обладнання системи наведення і бойова частина, в хвостовій частині – ракетний двигун. Початковий імпульс (протягом 0,2 с) ракета отримує за рахунок спеціального прискорювача. На другому етапі для зменшення димового ефекту використовується спеціальне паливо та через спеціальні отвори здійснюється відведення газу.
Між першою та другою ступенями вмонтована спеціальна перегородка, метою якої є запобігання дочасного запуску другого ступеня. У носовій частині є 4 аеродинамічних крила, в хвостовій – 4 крила для забезпечення стабілізації та для аеродинамічного керування. Крила в обох випадках мають надзвуковий аеродинамічний профіль. У випадку, коли протягом перших 5 секунд на борт ракети не надходять команди наведення, то в них відбувається самоліквідування.
Система наведення
Засоби наведення комплексу включають:
- блок наведення (монокулятний приціл, а також рукоятка наведення, яку оператор переміщує великим пальцем руки);
- лічильно-вирішальний прилад;
- станцію передачі радіокоманд на борт зенітно-керованої ракети (ЗКР).
Два останні пристрої кріпляться за спиною оператора. Для живлення блоку наведення та бортової апаратури ЗКР (перед її пуском) в блоці змонтовано електробатарею.
У британському комплексі реалізовано радіокомандну систему наведення на ціль. Тому він досить складний у використанні в порівнянні з ПЗРК із тепловими головками самонаведення. Крім того, робота радіолінії та трасерів на ракеті демаскує процес наведення та місце розташування вогневої позиції оператора-стрільця. У той же час ефективність бойового застосування комплексу в наслідок використання ручного управління призводить до великої залежності від ступеню тренованості та психофізичного стану бійця.
Технічні характеристики
- Калібр ракети: 76 мм.
- Дальність ураження: 0,7-3,5 км.
- Висота ураження: 0,01 – 2,5 км.
- Діаметр ракети: 76 мм.
- Довжина ракети: 1346 мм.
- Розмах крил: 267 мм.
- Максимальна швидкість ракети: 1,5 М.
- Маса ракети: 11 кг.
- Маса бойової частини ракети: 2,2 кг.
- Маса прицільного блоку: 6,2 кг.
- Тип бойової частини: кумулятивно-фугасна.
- Час приведення з похідного становища до бойового: 20 сек.
- Розрахунок: 3 чол.
Ціна ПЗРК Блоупайп
На початку червня 1973, через рік після прийняття комплексу на озброєння англійської армії, компанії-виробнику та офіційній владі Великобританії вдалося укласти договір з канадським урядом на поставку 100 ПЗРК для сухопутних військ Канади. Тож канадські військові стали першими іноземними користувачами комплексу. Вже осінню 1975 р. британські комплекси «Рапіра» та ПЗРК Blowpipe вийшли в лідери продаж у сегменті засобів протиповітряної оборони світового ринку озброєнь.
Станом на грудень 1983 р. 16 держав мали на озброєнні ПЗРК Blowpipe. Серед них Аргентина, Канада, Чилі, Еквадор, Таїланд та Малайзія. З відкритих джерел відомо, що вартість ракети комплексу становила 3 000 фунтів на момент закупки.
Бойова ефективність та застосування
ПЗРК Blowpipe досить широко використовувався під час Фолклендської війни – військового конфлікту між Великобританією та Аргентиною. Слід зазначити, що комплекс використовувався обома сторонами. Під час висадки морського десанту в бухті Сан-Карлос 21 травня 1982, загін з 30 аргентинських солдатів зумів знищити за допомогою ПЗРК два десантні вертольоти Британії. В той же день зенітна керована ракета Блоупайп вразила британський літак Harrier, яким керував лейтенант Джеффі Гловер, що встиг катапультуватися. Згідно з офіційними даними, за весь час конфлікту було використано близько 200 ракет і тільки 9 вразили ціль.
Навесні 1986 року ці ПЗРК потрапили до Афганістану, де їх використовували афганські моджахеди проти радянських військ, головним чином проти танків та бронетранспортерів. На той час ефективність використання «Blowpipe» проти авіації, особливо в порівнянні з американським ПЗРК «Stinger», була дуже невеликою. Відсоток влучень «Blowpipe» на кількість пусків був занадто малий.
Канадські військові використовували «Blowpipe» в ході війні в Затоці в 1991 р., але їх технічний стан був незадовільним – лише 9 з 27 буди придатними. Також малу ефективність цей ПЗРК виявив і в Кувейті в 1991 році. В 1995 році ПЗРК Blowpipe застосовувався під час війни в Нікарагуа та війни між Перу та Еквадором, головним чином проти вертольотів. Це було найефективніше використання ПЗРК.
Відео з використанням Blowpipe:
Головний автор статей на сайті suprotyv.com. Сумлінно дотримується відповідності з офіційними джерелами інформації для компонування тексту.
